Духовные Скрепы (antin_yabluko) wrote in peaceinukraine,
Духовные Скрепы
antin_yabluko
peaceinukraine

Тєбє шо жалко? Або Лот та "власність"

Оригинал взят у antin_yabluko в Тєбє шо жалко? Або Лот та "власність"
Як відомо, у добрих і простих людей не складається з власністю.

Ну кумарить вона їх. Звичайно шо чужа. Своя, як у них з’являлась, то одразу розподілялась між всією зграєю по потрєбностям та споживалась. І, відповідно, кумарить не встигала. Не задумувались вони про те. Була ляшка з мамонта чи ягоди з корінцями і нема. Спожили й забули і видивляються що б ше спожить. Бо опять неожиданно голод підступив.

А у "власності" здорової людини завжди пам’ятати треба: це моє, а он те - не моє. Власність - це добровільна згода багатьох з таким порядком речей, з отим "моє" - "твоє". Добрі і прості люди таким собі голову не забивають. Взвяв і зїв. Нашо там ускладнення. Прощє нада буть. Добрєє.

Ментальність в них така - збирачів-добутчиків, а не власників. Їм вижить треба сьогодні і сєйчас, а не потом. Хоч це зїсти. А тут власність. Ще й чужа. Ще й якийсь мужик сіллю в попу пуляє і моркву не дає видобувати.

- Скотиняки, капіталісти, буржуї, - возмущаються добрі і прості люди. І додають: - Все шо є створили боги і предки. І передали нам - добрим і простим людям, як їх легітимним нащадкам. Бо тільки ми по їх заповітам і праведно живем. Бо тільки ми - добрі і прості і заслужили. А ти, падло таке, жадіна і просто перехопив. Ясна річ, шо за допомогою чорної магії, обману і всяких неправедних дій! Як же по-іншому?

Лунає постріл. Косолапі зойкають, йокають, падають, матюкаються, встають і біжать в дику природу і доісторичне буття - подалі від власників. А власники йдуть у майбутнє - подалі від збирачів всього, що погано лежить в дикій природі.

- Так жить ніззя. Не богоугодно. Грішно. – Ображаються збирачі-добутчики, вимокуючи сіль з поп. Та гуртом мріють про знищення капіталістів та експропріації спільної моркви собі і стаду. - Боженька отомстіт за нас! І будєт людям щастьє.

От візьмем, до прикладу, Біблію. Точніше - Старий Заповіт. Він корисний тим, що там весь життєвий шлях добрих і простих людей записано. Від первісного стада і аж до появи власності, власників і відносин між ним. І ставлення до цієї злої і складної справи з боку добрих і простих добутчиків.

Адама за шо з Золотої Доби примітивного комунізму вигнали? Який такий гріх він там міг согрішить? Голяка людина собі бігали по Раю і споживала те, шо Бог послав і в дикій природі росте. Шо за гріх? Ні вкрасти, ні перелюбу вчинити. А тут шось собі надумав і питаня став ставити: хто я, шо я, де я, чьо ти? Як так? Думав-думав і індивідуальність свою осознав. Став егоістом. Власником себе самого. Від зграї відділився. Якесь господарство завів. Шось там вирощував, майстрував. Створював.
Чи з початку господарство своє завів і створювати став, а вже потім індивідуальність усвідомив. Но воно точно пов’язано і відбуваються одночасно: поява власності і власна, а не общинна, свідомість.

- Жадіна і отступнік, - сказала примітивна людська організація, системи "община-стадо". Сказала і відторгла.

І став первісна людина грішним і нещасним. Став маятись проблемами, питаннями, екзестенціями, пошуками, своїм "я", психоаналізами, неврозами, своєю і чужою власністю, ще й граматикою, трясця. Чо в того більше, чо в мене менше... Де справедливість... Як жить краще? Як пишеться слово індивідуумумум.

От воно йому треба було? І стала людина жить не в зграї, а своїм розумом і на одинці з диким і не дуже світом. Втратив він рай. От толі дєло раньше. Все нічийне, все моє-наше. Їж, пий, спи, совокупляйся. Правда бува шо в ліс пішов ягід набрать чи там м’яса добуть, не вспів ... нічо не вспів - тіки нахилився, а якесь падло хиже тебе добува і їсть. Чи от хвороби. Чи неврожай корінців в лісі з ягодами. Чи долі в здобичі не вистачило і поїсти цей раз не вийшло. В большой сємьє, як то кажуть... Бувало і таке, хоч і в раю. Природа ж дика. Ще не ухожена. І від тієї дикості і неухоженості людина повністю залежна. Зате раньше, в примітивному комунізмі, жить було прощє, а значить лучше, і всі були болєє добрєє і вобщє. І даже щастя було одне на всіх і спільне – вижили сьогодні та й харашо людям од цього. А не вижили – то й не вижили.

Чи от наприклад праведник Лот. Все своє свідоме життя-буття він провів на стойбищах-кочів’ях, де випасав худобу і насолоджувався суровим, но життям. А на старості рішив переїхать до міста. Це шо? Це людина, варто зазначити, що добра і проста людина, яка несе в собі менталітет «збирача-добутчика», й ледь-ледь сприйнявша інститут "власності", новачок в цій справі, так от така людина потрапляє в світ власників. Зіштовхується з містом. Тобто, з власниками 82 левела, а може даже і вище. Геть інші умови навколишнього середовища. Природа вже не дика і проста, а незрозуміла. Неприйнятна для старіни Лота.

Но в місті йому подобалось жить. Якось безпечніше, спокійніше, комфортніше. Хліби і всякі каші получаються болєє лучше, чим на стойбищі і хащах. За баранів голова не болить. Старіну Лота ніхто не намагається з’їсти. Та безліч плюсів. В місті жить краще ніж в напів- чи просто дикій природі. А от міщани Лота кумарили. Кстаті, навпевне взаімно. Я тоже не люблю пояснювать людям, чого мені не варто ставить питання: тєбє шо жалко?

Власники - вони не добрі, тобто жадібні. Над своїм трусяться і в чуже не лізуть. І не прості - тобто про якісь правила поведінки талдичать та якимись абстрактними речами говорять. Філософствують чи ше шось таке. Чавкать забороняють. Чи от барана під вікнами в них не ріж, не плюйся, дорогу переходь у визначених місцях. Моркву на городі не збирай - бачите господар у того города є. Власник. Ну як таке стерпіти добрій і простій людині? Землю ж створив Бог, а не той господар... Тяжко було Лоту. Ще й чужа власність поруч. Вона ж маніт. Так і проситься взять і собрать собі в здобич. Одні спокуси. І ні одного праведника навкруги.

А ще родичів та друзів Лотових в місто не дуже пускали. А як ми знаєм, для довласників - гості це святе. Відмовити в гостинності - це найстрашніший з гріхів. Ну просто це принцип, що допомагав людям виживати в дикій природі. Найголовніший принцип. Стадний. Поділити їжу, захист, тепло з тим, хто поруч - це запорука виживання людської зграї. А от у власників таке не вітається. Місто цей гоп-фестиваль добра і простоти не замовляло. Власники вже вирішили питання «вижить». Вони зайняті над вирішенням питання «жить». До того ж жить харашо і лучше. Тому і злі.


Ну і пригощать чужих гостей за дарма і на халяву не любили. Воно зрозуміло, що в дикій природі нічого нема, но дуже треба і хочеться. Ну так це проблеми дикої природи, а не власників.

- Ну так ніззя, - засмучувався старіна Лот, - це ж наплєватєльство. Це ж богохульство. Це ж гості.
- Твої гості - ти і пригощай!

А потім Бог Содом спалив, а Гомору - втопив. Так ті назви перекладаються на нашу мову. Спалена і Втоплена. А Лот врятувався. Бо Боженька своїх не кидає. Бо Боженька за справедливість і добрих і простих людей!

І возрадувався добрий і простий людина. І пішов жить в печеру. Воно завжди так - як власники і власність зника, то людства повертається в печери. В Золоту Добу доісторичного комунізму. Там, до речі старіну Лота підпоїли доньки та совокупілісь. Не удовольствія раді, а продлєнія рода для. Бо зграя має вижити. І всякі дурнуваті вигадки власників: сім’я, дочка, батько, інцест – мають бути регресовані. Та всі умовності зі світу власників зайві в печерах і первісному ладі. Прощє нада бить. Правєднєє.




Tags: мнение, религия, стихи и проза
Subscribe
promo peaceinukraine ноябрь 10, 08:00 Leave a comment
Buy for 20 tokens
1663 - на вимогу кацапів укладені Батуринські статті з представниками Мацковская царства Башмаков і Фроловим (як додаток до основних Переяславських статей 1659 року). 1708 - поголовне винищення населення і повне руйнування міста Батурина Мацковская військом. Загинуло 6-7,5 тисяч мирних громадян і…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic
  • 0 comments