Знову про мову
Я виріс на Росії, батька заслали туди служити. Там відвідував дітячий садок, потім школу, після чого ще й у вищій навчальний заклад також поступив на російських теренах. Українських шкіл на Росії ніколи не було, тому, щоб уникнути мовних проблем, батьки мене з братом вчили розмовляти російською, на якій ми й спілкувались з нашими друзями, виховалками та вчилками.
На літо мене відправляли до бабці у Одеську область. Місцеві розмовляли на суржику. Дід з бабкою спілкувались з нами, онуками, російською, а от прабабця — українською. На Одещині я слухав українське радіо; гортав, намагаючись читати, пресу. Мова мені подобалась.
Боги, коли творили мене, вставили мені всередину любов до читання. У сім років я подужав «Трьох мушкетерів», ні чорта там не зрозумів та повернувся до дітячих книжок.
Книг у нас було багато, серед них чимало на мові. А мене вчили розмовляти і читати на руццком. Декілька разів я брався за цікаві книги на мові, але кожного разу відкладав їх.
Поштовхом для мене став «Острів Робінзона» Аркадія Фідлера. У цій книжці було багато малюнків — я роздивлявсь їх, і в мене дух захоплювало. Індіанці, конкістадори, пірати... І я зважився. Читав, бігав до мами за допомогою. Слід сказати, що вона відносилась до моєго навчання з порозумінням, завжди розповідала про значення слів, наводила приклади. Було мені років дванадцать, коли я взявся за мову.
А как же езыг?
Меня распирало от осознания того, что я учусь, что я понимаю, что я прочитал целую книгу — сам, без учителей и учебников. Хотелось поделиться с кем-то своей радостью. И я делился. Но мои друзья-приятели только рожи кривили. Я им показывал книги, диафильмы, рассказывал, что в языках-то много общих слов — но они не понимали вообще ничего. Надо было видеть их перекошенные физиономии, остекленевшие глаза и неприкрытое раздражение из-за того, что я вот это понимаю, а они не понимают; и ведь в моём окружении не было откровенных отморозков и алкашовых деток. Хотя бы ради вот этих остекленевших глаз бывшего браццкого народа стоит овладевать мовою.
А вообще меня несколько удивляет то обстоятельство, что существует довольно много людей, кои развитию и обучению чему-то новому предпочитают оставаться тупыми чурбанами.